Стать і процвітання: У чому справжня проблема сексизму в економічній науці?
Авторка: Вікторія Бейтмен, професорка економіки Кембриджського університету.
Ніщо не зробить світ вільнішим, справедливішим і більш процвітаючим, ніж надання жінкам контролю над власним тілом.
Жіноче тіло – одне з найбільших політичних полів бою нашого часу. Те, що у багатьох відносинах має бути особистим – тіло жінки, – натомість стає політичним. Суперечки варіюються від недавнього обмеження планування сім’ї в США (і «правила глобального кляпа», що забороняє фінансування міжнародних організацій з планування сім’ї, які обговорюють або пропонують аборти) до нових репресивних обмежень на одяг, включаючи «заборони на паранджу», або нових законів у все більшій кількості європейських країн, спрямованих на унеможливлення для жінок заробляти на власному тілі. Здається, у кожного є власна точка зору щодо того, що жінкам слід робити зі своїм тілом, а що – ні.
Саме цю думку я висловлюю, коли протестую оголеною. Коли мене критикують і ображають, я відповідаю просто: якщо вам не подобається, що жіночі тіла представлені у громадській сфері, то це не на мене вам треба злитися. Якби жіночі тіла не були політичними, я не витрачала б свого часу на виступи в оголеному вигляді, щоб привернути увагу до похмурої реальності. Звинувачуйте політиків. А ще краще – виборців, які за них голосують.
Атака на тілесну автономію жінок проявляється з подвійною силою, хоч як це парадоксально, тоді, коли фемінізм стає дедалі популярнішим. Почасти дедалі частіше звернення до фемінізму може бути відповіддю на очевидний регрес. Але феміністки не зовсім бездоганні. Фемінізм є основою певних все більших обмежень на тілесну свободу жінок. Деякі «феміністки», наприклад, люблять стверджувати, що не можна бути феміністкою, виставляючи напоказ занадто багато свого тіла; інші стверджують, що не можна бути феміністкою, закриваючи надто багато свого тіла. І ті, й інші сприймають обмеження в одязі як розширення можливостей для жінок. Здатність жінок вибирати, схоже, немає значення, оскільки твердження, що ми всі «продукти суспільства», робить її недоречною.
Найбільший з «феміністських» нападів на свободу жінок походить від феміністок «скандинавської моделі». Вони, по суті, зробили такий спосіб заробітку важчим і небезпечнішим для жінок, які вирішили заробляти гроші на своєму тілі. Поки монетизація інтелекту всіляко вітається суспільством, монетизація людського тіла засуджується і подекуди навіть криміналізується – якщо не з боку продажу, то з боку купівлі однозначно. Всі ми солідарні з тим, що примушеним працювати в секс-індустрії необхідно допомогти з неї вибратися, а примушувачів – притягнути до відповідальності. Але, в той же час, багатьох інших позбавляють права самостійно вирішувати, чи брати плату за доступ до їхньої піхви (і, звісно ж, це роблять ті жінки, що можуть заробляти своїм інтелектом). Інтелектуальна елітарність та лицемірство очевидні, а дискомфорт, викликаний у суспільстві темою сексу (навіть не кажучи вже про секс-роботу) дозволяє тим, хто очолює ці обвинувачення, претендувати на високі моральні засади.
Подібні посягання на тілесні свободи жінок викликають глибоке занепокоєння, особливо у випадках, коли самі жінки не чинять опір, а долучаються до них. Свобода жінок є запорукою кращого процвітання нашого суспільства, більшої рівності та вищої екологічної стійкості. Будь-яка спроба підірвати цю свободу, якими б добрими намірами вона не керувалася, матиме протилежний ефект.
Звичайно ж, традиційно ми не думаємо про жіноче тіло в контексті економічного процвітання чи нерівності. Однак перші учасники кампанії з контролю над народжуваністю добре знали, що варто було б це робити. Світ, у якому жінки не можуть самостійно розпоряджатися своїм тілом, – це світ, де вони приречені виконувати лише репродуктивну функцію та доглядати за членами сім’ї – так кількість утриманців зростає, а їхня здатність заробляти та годувати себе зменшується. Жодна жінка не здатна самостійно організувати своє життя, свою працю та свої фінанси, не маючи при цьому контролю над своєю фертильністю.
Проте сьогодні майже кожна друга вагітність у світі є небажаною, і понад 200 мільйонів жінок у всьому світі, які хотіли б контролювати свою фертильність, просто не мають доступу до протизаплідних засобів. Правило глобального кляпа – крок висхідних правих сил щодо позбавлення найбідніших жінок світу контролю над народжуваністю – збільшить кількість незапланованих вагітностей і ускладнить доступ до використання протизаплідних засобів частині найменш забезпечених жінок світу. У США боротьба проти планування сім’ї охоплює скандальні зміни до законодавства про аборт у деяких штатах, поновлення нападів на Planned Parenthood («Планування сім’ї») – організацію, яка надає послуги контролю народжуваності та сексуального здоров’я мільйонам найбідніших жінок у США, а також рух компаній (і, наприклад, Університету Нотр-Дам в Індіані), які виступають за вилучення послуг з питань планування сім’ї з медичного страхування, яке роботодавці надають людям у США.
Незважаючи на чіткий зв’язок між жіночим тілом та економічним процвітанням і нерівністю, сучасні економісти рідко враховують це. Це тому, що економіка працює на основі припущень, згідно з якими гендер не має значення. Відповідно до цієї висхідної ортодоксії, ми всі є раціональними, розважливими, незалежними суб’єктами. Любов, секс, залежність і суспільство виходять за рамки погляду економістів на світ. Крім того, економісти зазвичай припускають, що ми всі маємо право робити власний вибір. Можливі обмеження цих свобод (від доступу до контролю народжуваності до криміналізації секс-роботи і навіть видів одягу) ігноруються. Натомість економіка зосереджується на тому, що ми робимо зі своїми свободами: вибір, який ми робимо з ними, чому і як цей вибір впливає на поведінку економіки.
Поглянувши правді у вічі, економіка стала б природною союзницею жіночої свободи. Це могло б стати оплотом проти вторгнень у найінтимніші аспекти нашого життя, навіть ті, які здійснюються в ім’я фемінізму. Вся ідея «невидимої руки» полягала в тому, що економіка може досягти найкращого результату, лише якщо люди будуть вільні у своєму виборі. Коли держава і церква регулювали так багато аспектів життя, зокрема, які кольори могли носити різні соціальні класи та в які дні тижня ми могли займатися сексом (все це нібито для нашого власного блага або для блага ширшого суспільства), ідея Адама Сміта не могла бути більш радикальною. Як і в ті погані старі часи, коли нами керували держава і церква, сьогодні окремим жінкам кажуть, що хтось інший – часто інші жінки – знає, що для них добре.
Якщо економіка має виступати в ролі захисниці жіночої свободи, то їй слід зняти свої рожеві окуляри: жінки та їх тіла мають бути в центрі дискусій про добробут і нерівність. Гендерне питання майже не підіймається у знаменитій книзі Томи Пікетті «Капітал у XXI столітті» (2013), а також взагалі відсутнє (як, до речі, і жінки-дослідниці) в останніх книгах, які обіцяють запропонувати нові рішення для нинішнього уповільненого зростання та новий шлях для розвитку макроекономіки.
На відміну від сучасних економістів, англійський вчений Томас Мальтус (1766-1834) відвів статі центральне місце у своїй історії про бідність та процвітання. Для Мальтуса стать лежала в основі розуміння того, чому загальне зростання економіки приносить користь далеко не всім та чому рівень життя більшості людей зрештою застоюється. Попри те, що він був глибоко релігійною людиною, Мальтусу бракувало віри в намагання покращити життя мас як за допомогою революційних засобів, які б перерозподілили економічні ресурси – подібно тому, що відбувалося у Франції за його життя, та до чого інтелектуали того часу ставилися досить оптимістично – так і завдяки звільненню економічного зростання, яке збільшує кількість ресурсів, дозволяючи кожному отримати більше благ.
Довгий час «зневірений» погляд Мальтуса був викинутий на смітник економічної думки. Економісти позбулися репутації песимістів, щоб стати одними з найбільш оптимістичних людей. Мало хто вірить, що людська винахідливість зрештою розв’яже всі наші проблеми. Хоча одні економісти, ясна річ, попереджають про загрозу «стагнації», інші захищають економіку, відзначаючи, що минулий песимізм завжди виявлявся хибним: що за нашу довгу історію ми стали багатшими попри те, що кількість населення з кожним роком зростає.
Нам не варто так швидко списувати Мальтуса. Стать досі в центрі розуміння, чому сьогодні так багато країн загрузли у бідності – і чому нерівність на Заході зростає з кінця 1970-х років. Але, щоб зрозуміти чому, нам потрібно повернутись у доіндустріальну Європу – у час, набагато ближчий до Мальтусового, ніж наше сьогодення.
Хоча більшість із нас, хто живе сьогодні, були виховані з поглядом, що, принаймні економічно, «Захід найкращий», протягом тисячоліть Європа була далекою периферією глобальної цивілізації. Поки європейці ганялись за дикими тваринами, закутані в шкури тієї самої здобичі, далі на схід, у Китаї, долині Інду та на Близькому Сході, процвітали великі цивілізації. Як Європа, темна конячка, зуміла не тільки наздогнати, а й обігнати – одне з найобговорюваніших питань історії економіки. Типовий набір відповідей беззаперечно обертається навколо життя чоловіків, серед яких згадують такі постаті, як Ісамбард Кіндом Брунель, Ісаак Ньютон, Джеймс Ватт та Річард Аркрайт.
Що зробило Британію такою винахідливою, що вона стала центром промислової революції? Це питання зацікавило багатьох. Просвітництво, економіка з високою зарплатою і буржуазна етика – все це відомі пояснення. Однак, шукаючи те, що могло б зробити Британію – та і Європу загалом – відмінною від більшості інших частин світу, надаючи їй особливу рису, яка відкрила можливість піднятися з дна до вершини міжнародного рейтингу, слід подивитися на життя жінок. Коли йдеться про пояснення підйому Заходу, то свобода жінок – очевидний чинник, який відмовляються помічати.
Напередодні промислової революції жінки у Великій Британії та прилеглих частинах Європи жили життям, яке помітно відрізнялося від життя в інших країнах світу. Хоч і не на щаблях високої зарплати, жінки були звиклими до оплачуваної роботи, і вони могли самостійно вирішувати, чи виходити заміж, за кого і коли. Як наслідок, деякі жінки вирішували залишитись незаміжніми, і середній вік тих, хто виходив заміж, зріс до сучасних 25-26 років у часи до промислової революції.
Ба більше, оскільки молоді пари створюють незалежні господарства, а молода жінка більше не приєднується до сім’ї нареченого, шлюб відповідав вимогам економіки. Якщо доля гіршала, люди відкладали шлюб, а разом з ним і народження дитини. Їм доводилось – доки вони не могли дозволити собі інше. Це вплинуло на динаміку населення таким чином, що допомогло тримати зростання населення під контролем, дозволяючи економіці підтримувати вищу заробітну плату. Відносно вищий ступінь свободи жінок у Європі означав, що економіка увійшла в коло позитивного зворотного зв’язку, коли вища заробітна плата та зростання продуктивності сприяли одне одному.
З продовженням глобалізації Захід втратив відносну ізоляцію від решти світу. Сприятлива рівновага, що породила промислову революцію і тривале зростання, зіткнулася з рівновагою зовсім іншого роду. Більшість світу все ще знаходиться в протилежності сприятливого кола: у порочному колі, де заробітна плата є низькою, а робочої сили вдосталь і вона дешева, і тому немає жодних стимулів для інвестицій чи винаходів. Ця динаміка є наслідком того, що жінки мало контролюють своє життя, навіть свою фертильність. Маючи незначну фінансову незалежність, дівчатам не вистачає засобів, щоб протистояти батькам і уникнути шлюбу чи відкласти його. Вийшовши заміж, молоді жінки (точніше, дівчата) не мають можливості чи свободи брати на себе відповідальність за свою здатність народжувати дітей.
Одним із великих досягнень людства ХХ століття стала глобальна охорона здоров’я, намагання викорінити або радикально зменшити захворювання. Успіх у зниженні рівня смертності без такого ж зниження народжуваності означав, що населення планети зростало. У 1920 році приріст населення планети становив не більше 0,6 відсотка на рік, не вище, ніж у 1760 році. До 1962 року він досяг 2,1 відсотка. Хоча зростання світового населення з того часу сповільнилося приблизно до 1,2 відсотка, усі діти, народжені в період піку, до сьогодні сприяли збільшенню світової пропозиції робочої сили, і населення все ще зростає вдвічі швидше, ніж раніше. Якщо в 1962 році населення планети не перевищувало 3 мільярдів, то сьогодні воно становить понад 7 мільярдів. За прогнозами, до 2100 року воно зросте до понад 11 мільярдів. Тож, однією з важливих подій у світовій економічній історії за останні 35 років стало значне збільшення ефективної робочої сили. Зростання інтеграції світової економіки означає, що збільшення кількості робочої сили відчувається всюди.
Завдяки глобалізації, чи то через імміграцію, чи то торгівлю, зростаюча глобальна пропозиція робочої сили стає доступною для все більшої кількості західних підприємств. Через це постраждала переговорна сила робітників на Заході, поклавши край (принаймні наразі) рівновазі високої заробітної плати та високої продуктивності. Результатом є зростання нерівності на Заході. Підприємства змогли замінити капітал дешевою робочою силою, що призвело до нижчих темпів інвестицій та уповільнення зростання продуктивності. Економічний пиріг зростає повільними темпами і стає все більш нерівномірним.
Щоб підвищити рівень життя, окремі західні уряди перейшли до мінімальної заробітної плати або прожиткового мінімуму. Але у них немає сили, щоб індивідуально вирішувати те, що насправді є глобальною проблемою – переповнений людьми світ. Тому деякі політики, яких підтримують виборці, йдуть шляхом обмеження імміграції або посилення торгових бар’єрів. Тоді як насправді проблему потрібно вирішувати біля її витоків. Криза, породжена занадто малою свободою, ніколи не повинна вирішуватись шляхом подальшого обмеження свободи, в цьому випадку – свободи купувати і продавати через кордони або свободи пересуватися між країнами в пошуках кращого життя.
Якщо у жінок є контроль над своїм тілом, вони зроблять відповідний вибір щодо народження дітей, щоб заробити на життя. Вони будуть вести життя, яке допоможе запобігти падінню розміру зарплатні через зростання кількості населення. Розширення економічних прав і можливостей є необхідною умовою для того, щоб жінка могла здійснювати такий контроль над своїм тілом. Необхідні можливості для здобуття освіти, працевлаштування та участі у прийнятті політичних рішень (у тому числі з питань контролю за народжуваністю). Замість того, щоб бути маріонеткою, яку «віддають заміж» в молодому віці, і народжувати дитину за дитиною, жінки з можливістю утримувати себе фінансово можуть взяти своє життя під власний контроль. Вони мають свободу, яка дозволяє їм вийти у світ і будувати незалежне життя, самостійно визначаючи, чи виходити заміж, за кого і коли. Жіночі утроби стають їх власними. Просто маючи можливість діяти у своїх власних інтересах, жінки, самі того не усвідомлюючи, роблять вибір, який не тільки допомагає їм самим, а й призводить до більш процвітаючої та справедливої глобальної економіки. Отже, це краще і для планети.
За даними ЮНІСЕФ, сьогодні частка жінок у віці 20-24 років, які вперше вийшли заміж до досягнення віку 18 років, становить 41% у Західній та Центральній Африці, 35% у Східній та Південній Африці та 30% у Південній Азії. В Азії проживає майже половина всіх дівчаток-наречених, і третина з них – в Індії. У всьому світі кожна п’ята дівчина виходить заміж до 18 років. Агентство ООН з планування сім’ї документально підтвердило, що після заміжжя (та й до нього) багато бідних жінок світу не мають доступу до ефективних протизаплідних засобів. Нині для багатьох ця проблема не вирішується, а посилюється.
Китай є важливим винятком. У 1980 році в Китаї проживало більше бідних людей, ніж деінде у світі. Проте з 1981 року 680 мільйонів було виведено з бідності. Частина тих, хто живе в умовах крайньої бідності, скоротилася з 84 відсотків до менш ніж 10 відсотків. Це найважливіша подія у зниженні рівня глобальної бідності та глобальної нерівності доходів. Згідно зі стандартними оцінками, до цього привели глобалізація та лібералізація ринку. Однак певну роль грає і відносно низька народжуваність серед жінок, яка дуже відрізняється від інших бідних країн.
Завдяки впровадженню «політики однієї дитини», Китай зміг подолати проблему перенаселення, яка негативно впливала на рівень життя протягом усієї історії країни. Разом з тим падіння народжуваності дало змогу жінкам працювати поза домом, підвищуючи їх економічну незалежність та кидаючи виклик підпорядкованості. Безперечно, «політика однієї дитини» обійшлася дорого, зважаючи на обмеження вибору та «зниклих жінок». Спроби держави безпосередньо придушити зростання населення мають темне минуле та включають примусову стерилізацію деяких найбільш маргіналізованих і найбідніших жінок у світі. Такі практики є огидними та йдуть у розріз зі свободою. Натомість історія Європи пропонує набагато кращий шлях, який надає жінкам більше можливостей брати участь в економіці, що вносить перетворення в сімейне життя та дозволяє жінкам добровільно взяти під контроль власне тіло.
Деякі економісти глибоко стурбовані тим, як уповільнення зростання населення може зашкодити економіці. У газетних заголовках можна побачити такі застереження, як «вибір бути бездітними – це помилка для Америки». Подібна стурбованість ігнорує той факт, що зростання населення занадто часто залежало від несвободи жінок та фактично базувалося на їх важкій неоплачуваній роботі. Насправді жіноча репродуктивна та домашня праця традиційно виключалася з готівкової економіки.
У довгостроковій перспективі справедливий та екологічно безпечний приріст населення можливий лише в тому випадку, якщо ми дамо жінкам свободу керувати своєю фертильністю. Хоча коефіцієнт народжуваності останніми роками падає, попереду на нас чекає ще довгий шлях до часів, коли жінки зможуть самостійно розпоряджатися своїм тілом. Зараз ми, на жаль, ризикуємо повернутися до того, що було.
Нерівність – це одна з найгостріших криз нашого часу, і ми вирішуємо її зовсім неправильно. Замість того, щоб обмежувати людську свободу, ми повинні збільшувати її, особливо це стосується права жінок контролювати та приймати рішення щодо свого тіла. Повага до жіночої незалежності та особистості не тільки допоможе жінкам у всьому світі, але й створить більш рівну форму процвітання, кращу для нашої планети. Якщо економіка почне враховувати фактор статі, то вона, замість того, щоб плестися позаду, може стати лідеркою у боротьбі за свободу жінок та побудову кращого світу.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «The real sexism problem in the discipline of economics» в журналі Aeon 4 вересня 2019 р.
Переклали студенти Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.