Дитяча сором'язливість – не патологія, а спосіб адаптації

Пора перестати перевиховувати боязких та обережних дітей.

У свій перший день у школі шестирічна дівчинка стоїть на лужку, зі страхом чіпляючись за ногу матері. Її вчитель разом із батьками вмовляє дитину зайти всередину. Коли дівчинка дізнається, що їй доведеться піти до нової будівлі, наповненої новими людьми, без батьків, вона починає плакати. І перестає лише тоді, коли зауважує, що на неї дивляться оточуючі. Перші два тижні у новому класі вона не виявляє ініціативи, коли вчитель ставить дітям питання. На перерві стоїть біля стіни і дивиться, як інші діти бігають ігровим майданчиком. Однак після повернення додому вона поводиться зовсім інакше: сміється і балакає голосніше і сміливіше, ніж у школі. Коли дівчинка краще звикне до шкільної обстановки, то поводитиметься як удома. Такі сором'язливі першокласники.

Батьки та педагоги напевно зустрічали дітей, які так само реагують на незнайомих людей та соціальні контексти. Називати це можна по-різному, але сором'язливість найчастіше характеризується настороженістю, страхом чи стриманістю у нових соціальних ситуаціях. Важливий елемент новизни: як і в наведеному вище прикладі, передбачається, що сором'язливість з часом минає і діти починають поводитися звичним чином. У багатьох країнах, особливо в Північній Америці, товариськість і ентузіазм високо цінуються, і тому дітей заохочують висловлюватися в різних контекстах, спілкуватися з однолітками та довіряти вчителям. В результаті батьки та вчителі часто вважають дитячу сором'язливість патологією та негативною рисою, яку необхідно виправити.

Однак, за різними оцінками, від 10 до 15% дітей постійно соромляться, і ми знаємо, що тенденція до прояву страху та уникнення незнайомої обстановки спостерігається у різних видів, культур і поколінь. На відміну від соціального тривожного розладу — діагностованого психічного захворювання, яке призводить до суттєвих порушень повсякденного життя, — дослідники та фахівці у галузі психічного здоров'я зазвичай вважають сором'язливість нормальною рисою особистості. Таке поширення сором'язливості дає можливість припустити, що вона виконує адаптивні функції. Справді, сором'язливість не завжди буває недоліком чи проблемою, й у деяких ситуаціях вона допомагає пристосуватися до обставин.

Дослідження показують, що сором'язливі діти краще вміють виявляти соціальні загрози в оточенні, ніж не сором'язливі. Зіткнувшись із новою соціальною ситуацією — наприклад, знайомлячись із новим однолітком чи дорослим — сором'язливі діти сприймають її як щось страшне. Відповідно, вони використовують пильність (наприклад, пильно дивляться) або уникнення (наприклад, відводять погляд) як поведінкові стратегії, щоб дізнатися більше про потенційну загрозу або захистити себе від неї. Поведінкові реакції сором'язливих дітей у нових соціальних ситуаціях, ймовірно, супроводжуються змінами у їхньому тілі та мозку. Наприклад, коли боязка дитина потрапляє в нову соціальну обстановку, цілком імовірно, що вона відчуває прискорене серцебиття або їй стає спекотно. Відмінності у поведінкових, нервових та фізіологічних реакціях лежать в основі інших пов'язаних характеристик, таких як обережність, яка асоціюється із сором'язливістю у жінок.

Хоча посилений пошук загроз та обережність виглядають негативними характеристиками, вони виконують важливі адаптивні функції у дітей, оскільки люди є надзвичайно соціальним видом. Крім потенційних фізичних загроз у навколишньому середовищі (таких як голод чи насильство), люди стикаються з потенційними соціальними загрозами (такими як остракізм). Оскільки сором'язливі діти, як правило, «дивляться, перш ніж стрибати», вони частіше виявляють можливі загрози, що спонукає їх поводитися обережніше. Наприклад, сором'язлива дівчинка швидше помітить недоброзичливість однолітка чи хулігана через нижчий поріг виявлення загрози. Вона не одразу розповідатиме щось про себе і ретельно обдумає, чи варто заводити дружбу з цією людиною. Дотримання дистанції допомагає обережній дитині не стати жертвою хулігана. Це захищає сором'язливих дітей від конфліктів та негативних соціальних оцінок.

Спостережливість і пильність, які виявляють сором'язливі діти, спостерігаючи за однолітками з боку, відіграють певну роль в соціально-когнітивному розвитку. Наприклад, дослідники вивчили теорію розуму — один із аспектів соціального пізнання, який включає здатність враховувати точку зору іншого. Вони читали дітям казки та просили описати та пояснити, чому персонажі робили так чи інакше. Ця робота показала, що сором'язливість маленьких дітей пов'язана з складнішими поясненнями вчинків героїв оповідання. Уважно спостерігаючи за групою однолітків і будучи хорошими слухачами, деякі сором'язливі діти краще розуміють, як розвиваються соціальні ситуації. Уміння орієнтуватися у соціальних взаємодіях корисне для розвитку та підтримки дружніх відносин.

Іноді однолітки, вчителі та батьки вважають позитивними якості, пов'язані із сором'язливістю. Такі її прояви, як боязка посмішка та рум'янець, сигналізують про те, що діти хочуть спілкування, але нервують та турбуються, що про них подумають інші люди. Враховуючи, що багато боязких дітей воліють уникати соціальних конфліктів чи покарань, щоб залишатися в тіні, вони переважно дотримуються соціальних норм. За даними ранніх досліджень, сором'язливих дітей часто вважають добре вихованими, старанними і слухняними. Всі ці якості призводять до більш позитивних соціальних оцінок.

Незважаючи на ці потенційні плюси, важливо відзначити, що сором'язливість справді може викликати деякі розлади. Якщо уявити, що шестирічна дівчинка, про яку йдеться на початку цієї статті, не відтанула за кілька тижнів або місяців у школі, то велика ймовірність, що вона зіткнеться із симптомами соціальної тривожності. Однак сором'язливість сама по собі не вирок до самотнього чи важкого життя. Частково негативні наслідки сором'язливості пов'язані з культурною цінністю комунікабельності в Північній Америці. Наприклад, у Китаї, де сором'язливість традиційно оцінюється більш лояльно, деякі її аспекти пов'язують із гарною психосоціальною адаптацією, включаючи позитивний зв'язок із соціальним схваленням та негативний — із самотністю. Міжкультурні дослідження показують, що сприйняття сором'язливості суспільством та батьками впливає на пов'язаний із нею ризик.

Ми пропонуємо батькам, опікунам і педагогам, яких турбують боязкі діти, перестати вважати сором'язливість патологією і сприймати її як інь до яну комунікабельності. Замість того, щоб виштовхувати дітей зі стану сором'язливості, корисно подумати про те, як індивідуальні відмінності в особистостях роблять соціальні відносини яскравими та насиченими. Розглядаючи адаптивні функції сором'язливості, ми трохи послаблюємо занепокоєння з цього приводу і починаємо дивитися на сором'язливих дітей у більш позитивному світлі.