Ділан Томас. Кохання у божевільні (Love In The Asylum)
Кохання у божевільні
Незнайомка бажає ділити зі мною кімнату
у будинку, де повний комплект,
але дома не всі.
Навіжена, як птах,
замикає рукою зі шлейфом
ніч дверей
та прямує у ліжка мого лабіринт.
І небесний ошукує дім,
прорізаючи хмари.
Дурить, вабить, чарує, веде
до покою жахіть
Незалежна як мрець,
океанами лине уяви
колективно таємних бажань
чоловічих палат.
Одержима…
Вона пропускає оманливе сяйво
крізь непевну завісу стіни,
що стрибає в очах.
Марить широм небес,
хоч і спить у обмежених ночвах
на тих дошках, де порох думок.
І де сльози мої.
Я в обіймах її,
як пітьма у оточенні світла
і тому без вагань врешті-решт
пережити берусь.
те величне, живе,
вічно юне первісне ведіння,
що колись на початку подій
запалило зірки.
(автор перекладу- Ігор Касьяненко)
Love In The Asylum
A stranger has come
To share my room in the house not right in the head,
A girl mad as birds.
Bolting the night of the door with her arm her plume.
Strait in the mazed bed
She deludes the heaven-proof house with entering clouds.
Yet she deludes with walking the nightmarish room,
At large as the dead,
Or rides the imagined oceans of the male wards.
She has come possessed
Who admits the delusive light through the bouncing wall,
Possessed by the skies.
She sleeps in the narrow trough yet she walks the dust
Yet raves at her will
On the madhouse boards worn thin by my walking tears.
And taken by light in her arms at long and dear last
I may without fail
Suffer the first vision that set fire to the stars.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші.