Імперія - абсурдний фільм Брюно Дюмона
Однією з головних прем'єр Берлінського кінофестивалю 2024 року є фільм «Імперія» французького режисера Брюно Дюмона. У французькому рибальському селі починається битва вселенського зла та вселенського добра. Про те, наскільки оригінальним вийшов цей сюжет у Дюмона, розповідаємо в цій статті.
Кінематограф останні кілька років б'ється в агонії, намагаючись відшукати найактуальнішу тему і жанр. Пандемія та її наслідки? Криза мігрантів? Війна? Найбезкомпромісніший із авторів сучасного французького кіно Брюно Дюмон дає свою відповідь: тема 2024 року — не більше й не менш ніж Апокаліпсис. Остання вирішальна битва добра зі злом за Землю та людські серця. Саме про це його «Імперія» — ймовірно, найрадикальніший фільм режисера, водночас найдорожчий та найрозважальніший.
Починаючи з дебютного «Життя Ісуса», яке принесло йому перші призи та славу, Дюмон — режисер з філософською освітою та унікальним стилем — не соромився поєднувати банальну бідну фактуру з біблійним розмахом проблематики. Шокуючі контрасти його фільмів зачаровують одних та обурюють інших; присудження «Людству» канського Гран-прі 25 років тому викликало в залі дружний свист (той самий приз Дюмон отримав знову за антивоєнну «Фландрію» 2006-го). Не тільки Ісус, який відродився в тілі провінційного скінхеда, але й сам Диявол у плоті був у фільмах Дюмона («За межами Сатани). А 2017-го та 2019-го режисер запропонував свою малобюджетну версію житія головної французької святої, Жанни д'Арк, у дилогії, вирішеній у жанрі хард-рок-мюзиклу.
"Імперія" - своєрідна сума його досягнень і зусиль. Актори-аматори зведені в одному просторі із затребуваними зірками: Ліною Кудрі, Анамарією Вартоломей, Камілль Коттен, Фабрисом Лукіні.
Зображена статичною камерою сувора краса північного пейзажу, нескінченних дюн під затягнутим хмарами небом і безкрайнього моря (фільм знову знімався в рідних місцях Дюмона, на Опаловому березі, в рибальських та курортних околицях Лілля), врівноважена божевільними космічними панорамами. Під музику Баха в аранжуваннях Леопольда Стоковського, летять уосмічні кораблі. А нехитрі інтриги канікулярного узбережжя, зокрема, суперництво двох дівчат за володіння рибалкою, приховують доленосне протистояння між двома галактичними імперіями.
Це тільки здається, що Лін — розпещена туристка, яка приїхала до батьків на море позасмагати, а її новий знайомий Джоні — простий рибалка, чия старенька мати виховує його дворічну дитину, поки тато вирушає за ранковим уловом. Насправді перед нами демони у плоті, Лицарі Темряви, що служать планетарній Імперії Нулів та її главі – Вельзевулу.
Дитина на ім'я Фредді - Антихрист, чиє життя необхідно охороняти від зазіхань Лицарів Світла. Ті ховаються під виглядом місцевої красуні Джейн (насправді галактичної Принцеси) та простодушного бородатого Руді. На поясах у обох завжди лазерні мечі. Поринаючи в море, вони проникають у паралельний світ — і опиняються на прийомі у Королеви Одиниць, повної рішучості врятувати людство від прийдешнього Армагеддону. До речі, корабель Вельзевула, який блукає в космосі, скопійований з барокового палацу неаполітанських Бурбонів у Казерті, тоді як корабель Королеви — збільшена копія паризької готичної перлини Сент-Шапель.
Як на все це реагувати, важко сказати. Гомерична дурість видовища та більшості діалогів, а також жестів (герої постійно норовлять по-лицарськи схилити коліно один перед одним), виходить за рамки пародії на «Зоряні війни», «Омена» або «Гру престолів», наближаючись до екстремального гумору «Монті Пайтон» в їхньому «Святому Граалі» або «Житії Брайана». Однак іноді Дюмон вдивляється в обличчя своїх акторів, як художник фламандського Відродження в моделей, і літургійна височина саундтреку раптово набуває неіронічного змісту. Збивають з пантелику відверті еротичні сцени; Перший епізод «Імперії» представляє загальний план пустельного пейзажу, серед якого ледь помітна зовсім гола героїня. Трансгресія та порушення пристойності - кредо Дюмона. Його глядач буде під час перегляду сміятися, злитися, соромитися, навіть відчувати себе зворушеним, але безперечно ні на хвилину не відчує комфорту.
У всепроникному безсоромному бурлеску і шоковій зміні інтонацій можна побачити лише кінематографічну гру в дусі брейгелівського карнавалу, недарма Дюмон та його герої родом із прикордонної у багатьох сенсах Фландрії. Але за химерною структурою фільму є й філософія.
Спершу мораль здається цілком традиційною: у кожній, здавалося б, малозначній дії чи слові людини проявляються сили добра і зла, будь-який досконалий вибір — крок до перемоги однієї з сил. Зовнішність оманлива: Вельзевул вселяється в тіло провінційного туристичного гіда в шортах і панамі, а Королева - в тіло мера містечка, що дає місцевим бабусям поради про налаштування лічильника води. Але поступово стає ясно, що принципової різниці між Лицарями та Демонами немає. І ті й інші мріють про глобальну битву та захоплення Землі своїми імперіями. Причому якщо зло задовольняється лякаючими промовами, то добро в боротьбі за свою перемогу безжально рубає голови лазерними мечами і не гребує викраденням дитини.
Насправді «Імперія» протиставляє та зіштовхує інші дві стихії. Перша — естетика голлівудського атракціону зі спецефектами, повна спрощень і моралі і, подібно до інопланетної цивілізації, захоплює його свідомість. Друга — мова авторського кінематографа з його пильною увагою до вразливості, неповноцінності, зрештою, унікальності кожного: важкий, але шляхетний шлях до емпатії. Сам Дюмон постає в цьому конфлікті законспірованим Лицарем Світла, який по-донкіхотськи рятує кінематограф від «імперської» агресивної банальності.
Святий Грааль, за який він б'ється, - та сама непідробна людяність, яка живе в його героях-диваках: її втіленням свого часу був святий поліцейський Фараон з однойменного фільму. Тепер — його колеги, пара слідчих-клоунів із національної жандармерії, які безуспішно розслідують вбивства та викрадення у третьому фільмі поспіль; Точний тезка великого фламандського живописця, вусатий комісар Роже Ван Дер Вейден з нервовим тиком та його беззубий асистент-філософ Карпентьє.
У двох авторських серіалах Дюмона про малюка Кенкена, які знімалися в тому ж селі Одрессель, вони щиро намагалися дістатися зловісного маніяка, знешкодити інопланетян і запобігти Апокаліпсису. Але мимоволі здавались і включалися до карнавального хороводу, де жителі села у неймовірних костюмах танцювали разом зі своїми двійниками-нелюдями. В «Імперії» детективи так і не здогадуються про битву на небесах, але задовольняються малим: головне — переконатися, що дворічний Фредді у безпеці. А значить, кінець світу знову можна відкласти хоча б доти, доки Антихрист не підросте.