"Прокляття" прапороносців. Чому багато українських спортсменів бояться нести прапор на відкритті Олімпіади?
Про прокляття прапороносців... А чи знаєте ви, що багато українських спортсменів бояться нести прапор на відкритті Олімпіади?
Ні, він не тяжкий) І йдеться не про якесь небажання чи відсутність поваги до держави. Просто у спорті є певні забобони, пише на власній сторінці у Facebook журналіст Євген Будерацький, інформує UAINFO.org.
Так, так, розкажіть мені, що ви не плюєте через плече, не дивитесь у дзеркало, коли раптом довелось повернутись додому, тільки вийшовши, не бажаєте "ні пуху, ні пера", через те, що це все язичницька маячня)
Так от, один з таких забобонів якраз і стосується прапору. Серед спортсменів навіть часто говорять про "прокляття прапороносців" (до речі, про нього є історії не тільки в українській збірній).
І якщо просто глянути статистику, то ви теж можете повірити в прокляття. Просто нагадаю:
На Олімпіаді в Атланті 1996 року український прапор ніс легендарний Сергій Бубка. На самих іграх ще у кваліфікації Назарович отримав травму, і знявся зі змагань.
2000 рік, Сідней - прапор несе діючий на той момент олімпійський чемпіон в парусному спорті Євген Браславець. В Австралії Євген став шостим.
2004 рік, Афіни - прапор в руках прославленого плавця Денис Силантьев. І знову мимо - в особистих Денис не вийшов у фінал, а в командній естафеті українці припливли шостими.
2008 рік, Пекін - прапор несла Яна Клочкова, яка зрештою навіть не вийшла на старт.
2012 рік, Лондон - дзюдоїст Роман Гонтюк програє у першому ж поєдинку.
2016 рік, бразильське Ріо - олімпійський чемпіон Сіднею, стрілець Микола Мільчев стає четвертим у стендовій стрільбі.
І ось сьогодні вранці одна з головних олімпійських надій вже легендарна Олена Костевич, яка разом з фехтувальником Богданом Нікішиним несли прапор у Токіо, зупиняється за крок до медалі у стрільбі з пістолета з 10 метрів, а Богдан вилетів в 1/16...
І хоч після такого можна повірити у будь-які забобони, але точно знаю, що і у Олени, і у Богдана ще є шанс навіть на цих іграх зламати цю сумну традицію. На що ми щиро сподіваємося)