АЕС забезпечують нашу незалежність від Росії. І не лише енергетичну
За кількістю задіяних в енергетиці ядерних реакторів Україна посідає дев'яте місце у світі та п'яте в Європі. В Україні діють чотири атомні електростанції з 15 енергоблоками, одна з яких, Запорізька АЕС із шістьма енергоблоками загальною потужністю в 6000 МВт, є найпотужнішою в Європі. Два недобудованих енергоблоки (один із яких заплановано ввести в експлуатацію 2025 року) є на Хмельницькій АЕС, один - на Південноукраїнській АЕС. Розглядається можливість побудови ще одного блоку на Рівненській АЕС і двох блоків замість запланованих до виведення з експлуатації - на Запорізькій АЕС. Традиційно АЕС виробляють майже половину всієї електроенергії в Україні, торік було навіть трохи більше
Про це для "Дня" пише Сергій Грабовський.
Ці довідкові дані загального характеру потрібні для того, щоби предметно вести подальшу розмову про долю української ядерної енергетики. Зізнаюся: автор цих рядків свого часу, наприкінці 1980-х, вважав атомні електростанції як такі страшенним злом, яке має бути якнайшвидше знищене. Проте коли на порядку денному постало питання про відновлення незалежності Української держави, разом sз ним постало питання щодо забезпечення енергетичного балансу країни, і стало зрозуміло, що без АЕС не обійтись.
Далі - більше. До мене потрапило дещо із праць Джеймса Лавлока - "патріарха" зеленого руху, консультанта уряду Тетчер з екології, тобто знаного науковця й аж ніяк не лівака, який ще в середині 1980-х бив на сполох через небезпеку глобального потепління. Лавлок тривалий час запекло боровся проти використання ядерної енергії. А потім на початку 2000-х опублікував статтю в Independent, яка викликала шалені суперечки в наукових колах. У ній учений закликав екологів відмовитися від давньої протидії використовуванню атомної енергії, адже вона не виробляє парникових газів. Глобальне потепління йде стрімко, і спробувати поставити його під контроль можна лише через масштабний перехід на атомну енергію, писав він.
Читайте також: Як газова монополія Фірташа не відпускає споживачів до нових постачальників
"Зелений" рух у масі своїй категорично відкинув його заклики, не надто зважають на ці ідеї і бізнесові кола, які не хочуть іти всупереч громадській думці. Наразі ставка робиться на "зелену" енергетику, але тільки в розвинутих країнах, хоча вона поки що дорогувата й надто залежить від сезонів року, і майже всі її різновиди нездатні виробляти електроенергію стабільно. Щоб переконатися в цьому, досить підрахувати кількість сонячних днів за цю зиму. А чи стабільно дули вітри?
Ясна річ, за відновлюваною енергією майбутнє. Але... Джо Байден заявив про бажання забезпечити інвестиції в "зелену" енергетику в розмірі $2 трлн, щоб уже 2030 року вийти на практично нульове використання викопного палива в електроенергетиці США. Україні залишається тільки мріяти, щоб залучити бодай у 100 разів менші інвестиції в цю галузь. Тим паче, що до неї вже присмокталися деякі олігархи.
Тож не залишається нічого іншого, як на найближчі десятиліття зберегти й розвинути ядерну енергетику. Ще й тому, що вироблена АЕС електроенергія дешевша за іншу, вироблену як тепловим, так і "зеленим" секторами. Тобто АЕС з їхньою дешевою енергією - це порятунок для злидарів і бідних, яких в Україні більшість населення. Проте політика влади, схоже, орієнтована на порятунок надприбутків олігархів...
Але необхідність збереження та розвитку ядерної енергії в Україні полягає не лише в суто економічній і соціально-політичній площинах. Чогось не прийнято вести мову про військово-політичне значення наявності в України 15 реакторів на АЕС. Тим часом, видається, ці реактори стримують російські агресивні плани самим фактом своєї наявності. Уявіть-но, які наслідки можуть мати масштабні бойові дії на Півдні України, де розташовані дві АЕС із дев'ятьма реакторами! Один реактор Чорнобильської АЕС скільки лиха наробив, а тут у разі чого може й ОРДЛО засипати, і Крим, і Чорне море...
Читайте також: Зеленський потрапив у пастку "перемир'я" і не знає, як вилізти з цього болота - журналіст
Тож доки там працюють ядерні енергоблоки, агресор не дуже поспішає з окупацією "Новороссии", зважаючи на можливі непоправні лиха для себе (на Україну йому, звісно, начхати, але і брати під свою оруду занечищені землі теж не хочеться, не кажучи вже про міжнародні наслідки таких дій). Але - от проблема - протягом 2020-х років термін експлуатації реакторів на цих АЕС добігає кінця. А це означає не просто велике лихо для української економіки, для нормального життя громадян країни, а й відчинені ворота на півдні для танкових рейдів російських "миротворців".
А от на Рівненській і Хмельницькій АЕС терміни експлуатації реакторів закінчаться значно пізніше, у 2030-х роках (в одного - аж 2050 року). Тому вони на довготривалу перспективу гратимуть роль "страхових полісів" для цих теренів, бо навіть Путін не наважиться вести масштабні бойові дії поряд із більш ніж півдесятком потенційних Чорнобилів...
Скажете, фантастика, та ще й ненаукова? Перший лауреат Премії Джеймса Мейса, мій колега Ігор Лосєв із часу приходу Путіна до влади в Росії не втомлювався попереджати про небезпеку військової агресії з боку Кремля, ще й найімовірніші етапи російської інвазії назвав: Севастополь - Крим - Донбас. Так і сталося. Проте деякі високовчені мужі навіть в останні роки не втомлюються повторювати: то просто випадковість, він угадав - і не більше, бо передбачити щось у соціально-політичному житті неможливо.
Проте постає запитання: чому ці мужі не відмовляться від своїх дипломів кандидатів і докторів наук, адже будь-яка наука (якщо це не художній свист) передбачає наявність прогностичної функції? Так-от: коли живеш поряд із "Третім Римом", слід звертати увагу на всі, навіть, на перший погляд, неймовірні варіанти перебігу подій - і вживати відповідні заходи.
Це стосується й АЕС. Які, крім усього іншого, забезпечують енергетичну незалежність від Росії. Звісно, за належного їхнього використання, а не за вимикання енергоблоків чи переведення їх на половинну генерацію в інтересах олігархів, які часто далеко розходяться з українськими національними інтересами.