Ректор КНУ Володимир Бугров: про вступну кампанію, Ірину Фаріон, звʼязки зі Стефанчуком та петицію про звільнення
30 квітня виповнилось 3 роки з моменту обрання Володимира Бугрова ректором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. За цей час університет пережив пандемію Covid19, як успіхи так і поразки, а тепер переживає і війну Росії з Україною. Війна вплинула на низку процесів в Україні. ВНЗ не стали виключенням та переживають зміни підходів у навчанні. Дистанційна освіта, академічна мобільність, укриття під час повітряних тривог, зменшення інтересу іноземців до навчання в Україні. Головним успіхом за ці 3 роки роботи на посаді керівника КНУ ректор вважає збереження «кістяку» університетської команди.
Українські Новини поспілкувались з Володимиром Бугровим про успіхи та проблеми університету, війну та її вплив на навчання, скандали та петицію до президента про відставку. Також ми поговорили про політику, звʼязки з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком. В інтервʼю агентству ректор розповів про те, чи думав про відставку, чи бачить себе в політиці, чому Ірину Фаріон не запросили на роботу в КНУ після звільнення із Львівської політехніки, а також про університетські рейтинги та очікування від нової вступної кампанії.
30 квітня було 3 роки як ви працюєте на посаді ректора. Чи реалізували ви все, що планували? Які проблеми залишились невирішеними?
Почну з того, що не вдалося. Насправді широкомасштабна війна дуже завадила деяким університетським проєктам, два з яких фундаментальні. На один уже й кошти були виділені – це будівництво нового гуртожитку. Ми національний університет, у нас навчаються студенти з усієї України, від Луганська, Донецька до Ужгорода та Криму. Кількість студентів зростала, ба більше, зростала кількість іноземних студентів, які навчалися на англомовних програмах університету. Ми бачили проблему з розміщенням студентів, тому звернулися до Міністерства освіти і науки України, до Міністерства фінансів і на 2022-2024 роки вже було заплановано виділення коштів на будівництво гуртожитку на нашому виставковому кампусі. На 2022 рік було передбачено 108 млн гривень для початку будівництва, вже було опрацьовано проєкт, готувалися отримувати містобудівну документацію. Але після широкомасштабного вторгнення росії ці кошти були спрямовані на військові потреби, і наразі уряд не може виділити гроші на капітальні видатки. Цей проєкт зараз перебуває на паузі.
Другий проєкт – на вулиці Юлії Здановської є недобудовані з радянських часів університетські майстерні. Ми планували там створення обʼєкта під назвою BioMed Science Hub – навчально-наукового підрозділу, в якому навчались би ті, хто прагне розробляти медичні препарати, ліки. Від дослідів до реєстрації готових медпрепаратів. У нас є фахівці, які вміють це робити. Зокрема, в Інституті високих технологій, очолюваному професором Ігорем Комаровим, який має відповідні патенти на розроблені медпрепарати. Чи в Навчально-науковому центрі «Інститут біології та медицини», де є кафедра біохімії, яка також працює у цьому напрямі. Ми хотіли, щоб згаданий проєкт був навчально-науковим комплексом, де діятиме не лише дослідницький центр, подібний до тих, що функціонують на українських підприємствах “Фармак”, “Дарниця” чи “Біофарма”, яку очолює наш випускник Костянтин Єфименко, а й відбувалося б навчання фахівців від самих початків. Наголошу, що ми знайшли зовнішніх спонсорів для розробки архітектурного проєкту. Наші колеги зі США проспонсорували цю складову. Ми пройшли громадське обговорення, але все це зараз відклалося, хоча ми продовжуємо над цим працювати.
А що вийшло зробити, незважаючи на війну?
Більшість університетських корпусів виставкового кампусу будувалися у 70-ті – 80-ті роки ХХ століття, коли були інші системи термозбереження, коли бензин та електроенергія коштували копійки. Тоді обігрів приміщень забезпечувався нагріванням повітря електричними тенами, яке закачувалося в аудиторії через інженерні мережі. Нині це надзвичайно дорого, тому ми прагнемо перейти на нові технології генерування і збереження тепла. Перед початком широкомасштабного вторгнення ми взяли участь у проєкті Європейського інвестиційного банку під егідою Міносвіти та Мінфіну, і продовжували працювати над ним, незважаючи на бойові дії. Цьогоріч ми отримали понад 20 млн гривень від ЄІБ на проєктно-кошторисну документацію для 4 корпусів: двох навчально-лабораторних корпусів фізичного факультету, корпусу факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних наук і корпусу економічного факультету. Впродовж року ми маємо підготувати всю документацію, щоб надалі отримати кошти для виконання робіт.
Нам вдалося зберегти динаміку розвитку Університету навіть під час воєнного стану. Вперше в історії України Єврокомісія виділила грант для проєкту, координатором якого став український університет. Нам доводиться деякі правила змінювати на ходу, що досить непросто, але це унікальний випадок, яким ми пишаємося. Для нас дуже важливо підтвердити спроможність України і, зокрема, нашого університету, досягти якісного результату за чіткими та прозорими правилами. Тоді це буде підставою для того, щоб і в подальшому такі проєкти і надалі адмініструвалися українськими університетами.
Через активні бойові дії та воєнний стан кількість іноземних студентів і викладачів у всіх навчальних закладах України зменшилась. Оскільки показник інтернаціоналізації враховується у загальних рейтингах QS і Times, тож усі університети – і наш не виняток – дещо втратили свої рейтингові позиції.
Приміром, у 2021 році за рейтингом QS ми займали позицію 601-650. Та сама позиція була за результатами 2022 року. У рейтингу на 2024 рік ми на позиції 681-690. Тобто, просіли приблизно на 30-35 позицій. Це зумовлено тим, що зараз кількість іноземних студентів і викладачів зменшилась через безпекову ситуацію.
Та найважливішим зі здобутків нашої команди вважаю те, що ми змогли зберегти працездатний університет і демократичні засади університетського життя навіть в умовах воєнного стану. Це величезний плюс для управлінської команди і загалом для всього колективу та студентства. До того ж, ми навчаємося в аудиторіях, а не онлайн, і це неабияк важливо.
Наскільки менше стало іноземних студентів?
Якщо до повномасштабного вторгнення у нас вчилося понад дві тисячі іноземних здобувачів, то зараз їх близько 700. Ми намагаємося запропонувати іноземним громадянам різні формати вступу і навчання, зокрема, онлайн, зважаючи на те, що уряди багатьох держав не рекомендують перебувати в Україні через війну.
І мова не лише про європейців. У нас було багато студентів-медиків з Індії, Єгипту та Туреччини. Зараз нам пропонують розглянути можливість створити філію чи представництво в Індії, оскільки їхати в Україну їхнім громадянам не рекомендовано.
Чи не стане у такому випадку виходом дистанційна освіта?
Деякі країни ставлять під сумнів дипломи, отримані під час навчання суто на дистанційній формі. Навіть, якщо навчання може здійснюватися дистанційно, то сесія та екзамени мають відбуватися в університеті, щоб підтвердити легітимність і валідність документів про освіту.
Так ми уникнемо ситуації, яка певний час тривала у країнах Перської затоки, де українські дипломи про медичну освіту перестали визнавати саме через сумніви у легітимності процедури отримання документів. Тому це питання дуже делікатне, і з ним треба працювати надзвичайно ретельно, щоб не було сумнівів у правомірності отримання дипломів.
Повернемося до рейтингів. Цьогоріч КНУ посів перше місце серед українських ЗВО в одному з найпопулярніших міжнародних рейтингів QS, як вам вдається утримувати лідерство?
Так, у цьогорічній версії QS ми перші. Каразінці втратили лідерство все ж з тієї причини, про яку ми щойно говорили – просідання показника з інтернаціоналізації.
Окрім загального рейтингу, QS визначає найкращих за предметними галузями, і КНУ вже декілька років поспіль збільшує свою присутність у них. Цього року ми єдині з українських ЗВО представлені у 10 предметних галузях із 55 можливих. Наприклад, ми вперше потрапили в рейтинг QS “менеджемент гостинності і дозвілля”. Ми єдині в Україні, хто представлений у рейтингах із мовознавства, сучасних мов, хімії, математики, бізнесу і менеджменту, економіки та економетрії. Ще п’ять років тому ніхто й не думав, щоби наші право чи економіка увійшли до рейтингів. Також ми маємо приріст за репутацією роботодавців. КНУ входить до 350 університетів світу за якістю підготовки для подальшої роботи.
Наша сила також у публікаційній дослідницькій складовій, через яку ми презентуємо себе цілому світу. Завдяки цьому визнанню у нас збільшилась кількість міжнародних проєктів. Нас обирають партнери, бо у всьому світі йде консолідація зусиль, точаться дискусії про ресурси, в тому числі інтелектуальні. Колективні обʼєднання здатні продукувати більше ідей.
Чи багато випускників КНУ після навчання переїздить на роботу за кордон?
Останні два роки українців – точніше українок – до переїзду за кордон підштовхує потреба бути в безпеці, тому українська економіка втрачає кваліфіковані кадри. До того ж, задля підтримки українців, які втікають від війни, уряди багатьох країн ЄС спростили умови перебування наших громадян, включаючи робочу, соціальну, освітню сфери.
Зважаючи на нові виклики, ми дбаємо про конкурентоспроможність Університету, співпрацюючи з колегами на міжнародному рівні, зокрема залучаючи додаткові кошти. Приміром, у 2021 році ми мали три освітні міжнародні проєкти, а у 2023 році стали бенефіціарами 12 проєктів. У 2021 році мали 27 міжнародних проєктів і грантів на дослідження, а у 2023 році – 26. Рівень нашої активності та залученості до міжнародної співпраці майже не змінився із початком воєнного стану і за деякими напрямами навіть розширюється.
Нам вдалося зберегти потужний склад працівників університету. У 2021 році наш колектив об’єднував загалом 7 384 працівники, а зараз у нас 6 881 працівник. Як бачите, ця різниця не така й велика, і це свідчить про те, що нам вдалося стабілізувати ситуацію в цьому контексті. Особливо яскравим є те, що ми зуміли проблемну ситуацію повернути собі на користь. Коли наші студенти та викладачі релокувалися у 2022 році за кордон, ми скоординували цей процес, налагодивши процедури академічної мобільності. Наразі наш університет є лідером у міжінституційних проєктах мобільності, їх у нас 120 європейських за програмою Еразмус+. У 2021 році ми мали 416 таких фактів академічної мобільності, у 2022 – 1045, а у 2023 – 1450.
То чи не планує Університет відкривати філії в інших країнах через переїзд за кордон багатьох молодих українців?
Це слушна думка, але ми пішли трохи іншим шляхом. Маємо спільні проєкти з нашими німецькими партнерами – університетом Фрідріха Олександра Ерлангена-Нюрнберга та Рурським університетом Бохума, де функціонують мінікампуси для університетських студенток та викладачок. Завдяки цьому щосеместру в Німеччині перебувають близько 30 наших студенток, яких продовжують навчати наші викладачі. Частину лекцій читають онлайн із Києва – хіміки, біологи, геологи, біотехнологи, а лабораторні дослідження студентки роблять на кампусах наших партнерів. Також німецькі, чеські, польські університети передають нам сучасне обладнання. Ми маємо хороші відгуки від студентів, які звідти повертаються.
Ще один напрям міжнародної співпраці – активна участь у запровадженні українських студій за кордоном і просування українських інтересів за дорученням Президента України. Відкриваємо курси з вивчення української мови у Німеччині, Іспанії, Великій Британії, Хорватії, Польщі і навіть у віддалених куточках світу, як то в Індонезії.
Скоро нова вступна кампанія. Чи відрізняється вона від торішньої? Який набір студентів очікуєте?
Будемо, мабуть, реалістами – людей буде менше цього року. Але змін у вступній кампанії багато не планується. Зараз маємо усі ті обставини й умови, які були минулого року. Є зміни по вступу до аспірантури, там запроваджено такий же, як і до магістратури, єдиний вступний іспит – з іноземної мови і тести із загальної навчальної компетентності.
Ви мабуть нещодавно читали, що у “Львівській політехніці” на кафедрі української мови після звільнення Ірини Фаріон немає жодного професора. Українське суспільство ця тема зачепила. А в КНУ кожна кафедра має професорів?
На переважній більшості є. Професорів може не бути на тих кафедрах, які ми умовно називаємо допоміжними. Наприклад, як кафедри іноземних мов для неспеціальних факультетів –філософського, історичного, фізико-математичних чи факультету психології. Там може не бути професорів, але обовʼязково є доценти, тобто люди, які мають вчене звання. Але на базових кафедрах, яких в університеті понад 170, ціла низка маститих і відомих професорів. Наш університет найсильніший за якістю професорсько-викладацького складу.
Я от якраз дивлюся на склад кафедри української мови та прикладної лінгвістики КНУ, то у вас там не один професор…
Так. Ба більше, ми оголосили конкурси на підвищення у посадах. Тобто доцент, який захистив докторську й виконав усі умови, піде на посаду професора. Відповідно асистент, який виконав усі вимоги, перейде на посаду доцента. В кінці червня ми будемо на конкурсній основі обирати людей і тим самим поліпшувати якісний склад науково-педагогічних працівників. Це насправді дуже важливо для якісної освіти. У цьому контексті ключовими є чотири питання: хто навчає – тобто викладачі, кого навчають – тобто студенти, чого навчають – тобто зміст програм, і як навчають – тобто методики. Ось ці чинники мають відповідати найвищим стандартам.
Кажуть, що Ірині Фаріон пропонували роботу в іншому ЗВО. Нещодавно вона заявила, що якби її кликали в КНУ Шевченка, то вона не погодилась би, бо не хоче виїжджати зі Львова. То чи пропонували їй роботу в КНУ?
Ні, ми не пропонували. Запрошення викладача з іншого міста справді тягне за собою цілу низку організаційних питань, зокрема треба думати і про житло. У нас є гуртожитки сімейного типу, де живуть наші викладачі, але для таких рішень і пропозицій потрібна зваженість, щоб не створити низки інших проблем.
Чи підтримуєте ви тих викладачів, які йдуть у політику? Чи слід обирати: або викладацька діяльність, або політична?
У нас викладають, наприклад, чинні народні депутати чи судді, бо ж насправді це передача життєвого досвіду, практичних кейсів. Але, на моє переконання, викладач не може займатись політичною агітацією. Студенти відділення релігієзнавства мають курс з конфесійно-прикладного релігієзнаства. Ясно, що ти не можеш вивчити ту чи іншу релігію, якщо не говориш з її представниками. Але при цьому має бути чітке розмежування між інформуванням і наверненням. Адже політика і релігія повинні перебувати за межами навчальних закладів.
Чи бачите ви себе в політиці?
Точно ні. Ні в політиці, ні в бізнесі себе не бачу. Я викладач, професор, адміністратор, але не політик.
Що пов’язує КНУ та Голову Верховної Ради?
Руслан Олексійович Стефанчук – голова наглядової ради університету. Він бере участь у формуванні стратегії розвитку університету і як голова наглядової ради, і як народний депутат України. Окрім того, він відомий науковець-юрист. Достатньо подивитися список його публікацій. Він викладав у Хмельницькому, працював проректором у Національній академії прокуратури України. Поза тим, для мене є значимою оцінка однієї з лідерів школи цивільного права в Україні, професорки ННІ права КНУ Наталії Кузнєцової, яка вважає Руслана Стефанчука вченим-цивілістом високого рівня. Безсумнівно, він добре розбирається в потребах нашого університету, і ми дуже конструктивно співпрацюємо задля розвитку КНУ. Як голова Верховної Ради України, він часто звертається до нас за експертизою в питаннях упорядкування нормотворчої діяльності, і ми спільно даємо оцінку тим чи іншим законодавчим ініціативам у сфері освіти і науки. Наші фахівці залучені до таких експертиз.
Нещодавно петиція випускника КНУ, подана Президенту щодо вашого звільнення, набрала необхідну кількість голосів для її розгляду. Чи контактував Офіс Президента з вами з цього питання і як ви ставитесь до цієї петиції?
Моє ставлення до петиції негативне, бо вона маніпулятивна. Зокрема, пропозиція внести до закону України “Про вищу освіту” норму про розірвання контрактів із керівниками, хоча така норма в законі вже є. Інші закиди щодо мене особисто, наприклад, про буцімто елітний позашляховик чи щось інше, – це вигадки, на яких будується цільова інформаційно-психологічна операція, спрямована не лише на мене, а й на тих, хто працює зі мною в університеті і підтримує мене. Я звертався до Офісу Президента з офіційним листом, бо петиція порушує мої конституційні права, оголошує злочинцем без суду. Немає жодного судового рішення, яким мене в чомусь визнавали би винним, проти мене немає кримінальних проваджень, я не є підозрюваним. Є розслідування фактів, і я зустрічався зі слідчими, щоб допомогти встановити правду. Зокрема, і щодо технічної помилки по хеку. З квітня ми перейшли на співпрацю з «Державним оператором тилу» в харчуванні наших курсантів Військового інституту. Цього місяця буде візит працівників ДОТ до університету, але вони вже підтвердили, що наші розрахунки по харчуванню були правильними.
На моє звернення в Офісі Президента відповіли, що петиція – це демократичний інструмент, і її будуть розглядати. До слова, за свідченнями різних людей, багато підписантів ніколи про мене не знали і не чули, але їх переконували, мовляв, ось це корупціонер і так далі – підпишіть. Про це навіть є відео в мережі.
Мене запитують, чи знаю я, хто за цим стоїть. Не знаю. Мені важко сказати, чия це ініціатива.
З автором петиції зустрічались?
Я його знаю, але не зустрічався. Вважаю, що висловлювати свої думки – це його право. Він, до речі, підтримував мою кандидатуру на виборах ректора у 2021 році, агітував за мене. А як молодий розслідувач навіть проводив розслідування про неправильну, на його думку, витрату коштів на модернізацію навчальних корпусів університету за кіотським протоколом, яка відбувалась за часів попередніх керівників КНУ.
З приводу розслідування щодо ремонту бомбосховищ у приміщеннях університету. На якій воно стадії?
Мені невідомо. Слідчі викликають наших працівників на допити, вони дають пояснення. Далі побачимо…
Ви три роки на посаді ректора. Успіхи, виклики, проблеми, петиція… Чи не було бажання просто покинути все це і повернутись на посаду викладача?
Було таке, й не один раз, тому що я жива людина і є емоційне вигорання. Та найважче було в лютому-березні 2022 року. Якби я був простим викладачем на кафедрі – забрав би дружину, сина і вивіз би їх із Києва на захід України. Але ні я, ні моя родина нікуди не виїжджали, бо я розумів: якщо люди мене обрали й уповноважили бути керівником, я не можу собі цього дозволити. Тому кожного дня був на роботі, і ми всі як могли допомагали в обороні, підтримували військових. І для тих колег, хто залишився, присутність керівництва КНУ на роботі означало допомогу й підтримку. Я тоді спеціально обʼїжджав корпуси, щоб показати, що ми всі тут, усі на місцях і працюємо.
До речі, тоді багато хто відпускав бороди і казав, що поголиться після перемоги, а я кожного дня принципово голився, щоб було щось стабільне. Ми втримали оборону, втримали університет. Так, були руйнування… Проте університет працював тоді і працює зараз. Тому я не дозволяю собі моментів слабкості і втоми, бо треба працювати, щоб університет, якому невдовзі буде 190 років, і далі залишався лідером у багатьох галузях.
Ми обовʼязково переможемо, але вже зараз потрібно думати, що буде далі, які події і проєкти сприятимуть розвитку університету в майбутньому.