Ярлыки татарских ханов литовским великим князьям 1
Ярлык Абдуллы (Мамая) Ольгерду (1362 г.)
Ярлык Тохтамыша Ягайле (1392-1393 гг.)
Ярлык Тохтамыша Витовту (1397-1398 гг.)
Ярлык Хаджи-Гирея Витовту
Ярлык Улуг-Мухаммеда Свидригайле (1431 г.)
Ярлык Хаджи-Гирея Сигизмунду Кейстутьевичу
Ярлык Хаджи-Гирея Казимиру (1461 г.)
Ярлык Нур-Девлета Казимиру (1466 г.)
Ярлык Менгли-Гирея Казимиру (1472 г.)
Ярлык Менгли-Гирея Сигизмунду I (1507 г.)
Ярлыки Менгли-Гирея Сигизмунду I (1514 г.)
Ярлык Мухаммед-Гирея Сигизмунду I (1520 г.)
Ярлык Сагип-Гирея Сигизмунду I (1535 г.)
Ярлык Сагип-Гирея Сигизмунду I (1540 г.)
Ярлык Девлет-Гирея Сигизмунду II (1560 г.)
Украинский историк Феликс Шабульдо говорит о двадцати сохранившихся или упомянутых в исторических источниках ярлыках:
…Ще Михайло Грушевський визначив, що „грамоти в.кн.литовським на руські землі видали: 1) Тохтамиш, 2) Хаджі-герай – з нагоди якогось ближче не названого посольства, 3) Нур-девлет по проголошенню його ханом, коли до нього приїздили Ян Кучукович і Іваншенцо, 4) сам Менглі-герай… скоро по смерті його батька… Окрім того маємо ще 5) пізнішу грамоту Менглі-герая того ж роду, видану ним в 1507 році” (Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 4. С. 458-459.) Перелік цей необхідно доповнити ще принаймні двома ярликами, що були видані після Тохтамиша і не зберіглися, проте свідчення про їх існування є в ярлику Хаджі Гірея: 6) „грамотою” виданою для Вітовта, що могла бути ярликом самого Хаджі Гірея, 7) ярликом Хаджі Гірея для в.кн.литовського Сигізмунда Кейстутовича. Проте й ними перелік, схоже, не закінчується. Враховуючи окремі згадки про ярлики у писемних джерелах та кількість уже виявлених й опублікованих, можна вважати що, їх має бути близько двадцяти.
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Ярлык Абдуллы (Мамая) Ольгерду (1362 г.)
Вперше литовську версію в її конкретній формі вжито в уже згаданій інструкції від 27 листопада 1500 року для посольства Дмитра Путятича до Менглі Гірея. У ній, зокрема, зазначалося, що предки кримського хана, „перші царі”, з давніх часів перебували „в братстві і в приязні і в правді твердій” з предками в.кн.литовського Олександра Казимировича, „почон отъ великого царя Токтамыша и отъ великого князя Олкгирда”.
Вдруге погляд литовської сторони на початок історії литовсько-ординських союзів викладений у листі короля польського і в.кн.литовського Сигізмунда Старого до кримського хана від 26 листопада 1507 року в частині, присвяченій союзницькій присязі Менглі Гірея, якою той зобов’язався „во всим братство, приятельство верное с нами заховати по тому, как и предкове наши, почон от царя Токтамыша и от великого князя Олкгирда ж до отцов наших Казимиря, короля, и Ачжи Кгирея, царя”.
Втретє литовська версія наводиться у листі Сигізмунда Старого до Менглі Гірея від 14 грудня 1512 року, доставленому в Крим посольством Станіслава Скіндера і Яцька Ратомського. У цьому листі Сигізмунд, викладаючи умови черговий раз відновлюваного литовсько-кримського союзу, висловив подяку ханові за те, що той, „пам’ятаючи давние дела, как предьки наши с твоими предки, почонши от великого князя Олкгиръда, и от Витовта, а з вашое стороны от Тактомыша царя, аж до отцов наших, Казимира короля и Ачжикгирия царя, в котором братстве и приязни они промежку собе были, хотячи потому ж с нами жити и на знамя веръного братства, прислав еси к нам внука своего Джалайдаина солтана”.
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Земли, пожалованные Абдуллой (Мамаем) Ольгерду
Фелікс Шабульдо. Синьоводська битва 1362 p. у сучасній науковій інтерпретаціїї
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/2.pdf
Ярлык Тохтамыша Ягайле (1392-1393 гг.)
Русский текст:
Слово Тактамышево къ Королеви Польскому. Ведомо даемъ нашему бра[ту]: ажъ есмь селъ на столе великого ц[а]рства. Коли есть первое селъ на ц[а]ръскомъ столе, тогда есмь послалъ былъ квамъ Асана и Котлубугу вамъ дати ведание. И наши посли нашли ва[c] под городомъ под Троки стоячи. Вы па послалие есте кнамъ посла вашего Литвина на имя Невоиста. Оу другомъ пакъ лете стала межи на[c] замятня. Нашъ племеньни[к] Бекбулат и Хожа Мединъ оучинился намъ ворогъ и оуста на на[c]. И еще к тымъ Бекгичь и Турдучакъ Берди Давыдъ Тикня головнии мои были слуги. И тии стали намъ ворогъ и оу мене служаче и почали коромолити на мене. Послалися одного на имя Идикгия до Аксакъ Темиря на мене лиго мыслече. По тыхъ посланию по Идикгиеву посольству вышолъ на мене Аксакъ-Темиръ Железная нога о Чорного Песка. Тогда Аксакъ пришолъ такъ таино на насъ аже не было намъ никакое вести а ни слова. Алижъ озрели есмо его оу нашои державе мы па не поспели есмо и спрятати всее силы нашее толко што около на[c] нашъ дворъ есть и с тыми стали есмо противъ того Аксака. Тъи исныи Бекбулатъ нашъ ворог насъ выдалъ и побеглъ о насъ. Кои тои лихии Бекбула[т] побеглъ, тогда вси люди вся рать на бегъ повернулися. То дело потомъ стало. Б[ог]ъ насъ пожаловалъ опя[ть], наши неприятели ворзи далъ намъ всихъ оу наши руки. Мы ихъ сказнили такъ што опять не будутъ намъ пакостити. Ныне послалъ есмь квамъ слуги наши Асана и Тулу Очжю то поведати вамъ нашему брату, ябы то ведали вы. Што межи твоее земле суть кня[же]ния, волости давали выходъ Белои Орде, то намъ наше дайте, а што будетъ вашее державы под нами, а мы за то не стоимъ вамъ. Ищите своего, а мы вамъ дамо. А и еще што было межи насъ какъ здавна гостемъ путь чистъ и вашимъ и нашимъ торговцемъ, без приимъ, без пакости всякому ч[е]л[о]в[е]ку, и чорнымъ людемъ промъслъ. На то все послали есмо сеи нашъ ярлыкъ и с нашею печатью золотою, ябы то крепко было. А тои ярлыкъ писанъ оу Орде на оустьи Дону курячего лета, а месяца иречипа. Какъ от[е]цъ нашъ, какъ о[т]ци ваши были заодно, послы сылали межи собою, а мы такоже хочемъ с вами быти. Аже будетъ ва[м] надобе помочь на кого на ворога вашего, язъ самъ есмъ готовъ за того тобе на помочь всею моею силою, а толко весть намъ даите. А коли па потомъ коли намъ бы надобе, вы намъ таковиже будте.
Перевод татарского текста:
Токтамышево слово мое Ягайле-хану. Мы послали послов, из коих главные Котлубуга и Асан, дать знать о восшествии на великое место, и ты также послал к нам присланника. Третьего года несколько Угланов, из коих важнейшие Бекбулат и Ходжа Медин, и Беки, из коих главные Бекгичь и Турдучак Берди Давуд, отправив вперед человека, по имени Идикгия, послали (без моего ведома) к Темирю. По тому требованию он выступил. Когда он, веруя в лукавое сердце и такой же язык их, пришел тайно вперед, мы, узнав, собрались; во время битвы прежде те дурные люди ушли с места, отчего и народ ушел с места. Вот что было причиной бывшему до тех пор тому делу. Бог нас пожаловал, предал нам враждующих Угланов и Беков, из коих главные Бекбулат, Ходжа Медин, Бекгичь и Турдучак Берди Давуд. Теперь мы послали послов, из коих главные Асан и Тулу Оджа, дать знать об этом случившемся. А далее с подданных нам волостей собрав выходы, вручи идущим послам для доставления в казну. Еще по прежнему правилу мои негоцианты и твои купцы пусть ходят одни к другим: признавая это хорошим для Великого Улуса, мы утвердили грамоту с золотым знаком. Велено написать курячьего года гиджры 795 ново-лунного месяца Реджеба 8-го дня, когда Орда была на Дону.
Ярлык хана Золотой Орды Тохтамыша к польскому королю Ягайлу 1392-1393 года. Издан князем М.А. Оболенским. Казань, 1850
Ярлык Тохтамыша Витовту (1397-1398 гг.)
Литовская хроника: Того же лета князь великии Витовт пошлеть Промчыслава и князя Глеба Светославовича на Тимир-Тиклуя, a сам князь великии Витовт со всим воиском за ним поидеть. A цар Тактомыш со всим людом поидеть Витовту на помоч. Литва, немцы и ляхове, и татарове, и c ним было князеи пятдесят, и была сила ратных вельми великая. И пошли на цара Тимир-Тиклуя татарского. И похвалился на орду Витовт рекл: «емо пустошечи землю Татарскую и забиимо цара ТимиръТиклуя, и осадим царя Токтомыша на царстве его, a Тактамыш мене посадить на всеи земли Рускои». И мовившы то и пошли татар воевати. A в том часе поспееть Тимир-Тиклуи цар з многими силами татарскими, и стретилися c князем Витовтом на поли на реце на Ворскле, и была им битва великая лета 6907, месяца августа дванадцатого дня.
В роду потомков Тохтамыша – крымских Гиреев было принято ссылаться на союз великого литовского князя Витовта с Тохтамышем против Тимур-Кутлука и его детей. В своем послании к панам рады Литвы от 1506 г. Менгли-Гирей говорил так: «Великий царь Тохтамыш дал великому князю Витовту Киев и Смоленск и другие города, и предок наш царь Тохтамыш на все то дал ярлыки свои». Учитывая, что слова этого ярлыка включены и в несколько позднейших трактатов с Литвой, невозможно сомневаться, что это пожалование действительно было осуществлено ханом Белой Орды. Возникает вопрос, когда это произошло. – На него тоже отвечает Менгли-Гирей, вспоминая в своем письме к панам рады от 1507 г.: «Дядя наш и великий царь Ачгирей, отец наш, коли их потные кони были, до великого князя Витовта до литовское земли в гостиное поехали и за то пожаловали Киевом в головах и многие места дали»… Самое сильное поражение Тохтамыш понес от Тамерлана в 1396 г. Были уничтожены Сарай, Астрахань и Азов. Бесчисленные орды, спасающиеся от грозного татарского завоевателя, хлынули за Дон и Днепр. Можно предполагать, что именно тогда кони Тохтамыша «были потны», другими словами, именно тогда он искал убежища в Литве под натиском Тимуровых орд. Тогда посаженный Тимуром над Днепром ханом Белой Орды Тимур-Кутлуг выгнал Тохтамыша, который укрылся в Литве у Витовта. Вероятно, в 1397 г. был заключен договор о взаимной помощи и владениях. По-видимому, Витовт обещал Тохтамышу помощь в завоевании орд Крыма, Азова, Казани и Астрахани, а Тохтамыш, со своей стороны, выдал Витовту ярлык на владение русскими землями, в отношении которых татары имели права верховных правителей. Этот ярлык стал основой для последующих договоров Литвы с наследниками Тохтамыша, и именно на него ссылаются последующие ярлыки наследников Тохтамыша… Что касается условий трактата 1397 г., то восстановить их можно на основании его подтверждения Менгли-Гиреем и ярлыка Тохтамыша 1393 г. В последнем Тохтамыш требует от Ягайлы дани словами: «с подданных нам волостей собрав выходы, вручи идущим послам для доставления в казну». В русском переводе, осуществленном с тюркского оригинала ярлыка, читаем: «Што межи твоее земле суть кня[же]ния, волости давали выходъ Белои Орде, то намъ наше дайте, а што будетъ вашее державы под нами, а мы за то не стоимъ вамъ. Ищите своего, а мы вамъ дамо». Другими словами, татарин требует дани, которую Литва платила в определенном размере со всех русских держав и провинций. Эта дань называлась выходом и определенно выплачивалась Ольгердом (сам Сигизмунд I упоминает о дружбе предков: «начиная от великого князя Ольгерда и Витовта, а с вашей стороны – от Тохтамыша»).
Prochaska A. Z Witoldowych dziejow. I. Uklad Witolda z Tochtamyszem 1397 r. // Przeglad historyczny. T. XV, z. 3. Warszawa, 1912. S. 259-264
Факт пропуску Тохтамишовичів у ярликах кримських ханів серед надавців таких документів навряд чи можна пояснити випадковістю, помилкою писаря чи незнанням історії литовсько-ординських політичних союзів. Ймовірніше, що у цьому випадку ми маємо справу з державницькою міфологемою, свідомо вживаною дипломатичною службою Кримського ханства. Вірність такого припущення підтверджує зокрема існування неофіційної кримської версії. Про неї стало відомо з розмови членів великого посольства Менглі Гірея 1506 р. про початки литовсько-ординського „братства і приязні”, що мала місце зразу після учти у короля Сигізмунда Старого і була почута й записана кимось з королівських служебників. Спогади послів різняться від загальновживаної дипломатичної формули, а тому їх можна сприймати за неофіційну версію, що поділялася багатьма достойниками навіть з найближчого почту Менглі Гірея: „А какъ опосле на впокои тыи послы и великих были у короля его милости в среду по обеде, – занотував служебник, – и они много от царя его милости припоминали стародавных господарей и великих князей от Витовта и далеи, такеж о Тактамыша, Чжелегдиня, Перберди, Магмети, Силехмат, Ачи Кгиреи и вси деи тыи цари были з великими князи литовъскими у верном братстве, у присязе на всякого неприятеля заодин”. У названих послами іменах, хоч вони і перекручені, легко розпізнати деяких з Тохтамишовичів – Джелал ед-Діна, Перберди (Джеббар-берди), Улуг-Махмета і Сеїд Ахмеда. Отже, на початку XVI ст. у Криму про Тохтамишовичів знали і пам’ятали, але з певних причин в офіційних документах не згадували.
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Ярлык Хаджи-Гирея Витовту
…Ще Михайло Грушевський визначив, що „грамоти в.кн.литовським на руські землі видали: 1) Тохтамиш, 2) Хаджі-герай – з нагоди якогось ближче не названого посольства, 3) Нур-девлет по проголошенню його ханом, коли до нього приїздили Ян Кучукович і Іваншенцо, 4) сам Менглі-герай… скоро по смерті його батька… Окрім того маємо ще 5) пізнішу грамоту Менглі-герая того ж роду, видану ним в 1507 році” (Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 4. С. 458-459.) Перелік цей необхідно доповнити ще принаймні двома ярликами, що були видані після Тохтамиша і не зберіглися, проте свідчення про їх існування є в ярлику Хаджі Гірея: 6) „грамотою” виданою для Вітовта, що могла бути ярликом самого Хаджі Гірея, 7) ярликом Хаджі Гірея для в.кн.литовського Сигізмунда Кейстутовича.
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Ярлык Улуг-Мухаммеда Свидригайле (1431 г.)
Зокрема, у ярлику Хаджі Гірея 1461 р., найдавнішому з тих, чий зміст зберігся до нашого часу, згадується, крім самого Хаджі Гірея, ще його старший брат, котрий перед ним також „на коні потному до великого князя Вітовта до Литви в гостину приїжджав і велику пошану мав”. Нині відомо, що у даному разі йдеться про Улуг Махмеда, сина Джелал ед-Діна, онука Тохтамиша, котрий також був клієнтом Вітовта, потім правителем найбільшої Орди у Дешт-і-Кипчаку в 1420-х роках і ще згодом – засновником Казанського ханства. Проте вже у другому ярлику Менглі Гірея (1507 р.) ряд союзників-клієнтів Вітовта і надавачів донаційних актів скорочено до двох царствених осіб – Улуг Махмеда і Хаджі Гірея: „Штож великий ц/а/рь, дядя н/а/шь, и великий ц/а/рь Ачжи Кгиреи, о/те/ць н/а/шь, коли их потные кони были, до великого кн/я/зя Витовта, до Литовъские земли в гостиное поехали и за то пожаловали Киевом в головах, многие места дали”.
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Ряд указаний источников показывает, что в 30-х годах ордынская знать продолжала считать себя верховным сюзереном восточноевропейских государств, от воли которого зависит решение спорных вопросов между ними. По свидетельству Длугоша, во время военных действий на Волыни летом 1431 г. Свидригайло передал польскому королю и панам ярлык Улу-Мухаммеда, в котором им предписывалось прекратить войну с Литвой и передать Свидригайло объект спора – Подолию, так как хан пожаловал ее Свидригайло (Dlugosz J. Opera omnia. Cracoviae, 1877. T. XIII. S. 450). Сам хронист полагал, что текст ханского ярлыка был сфабрикован самим Свидригайло, но уже наиболее авторитетный исследователь политической истории Великого княжества Литовского 30-х годов XV в. А. Левицкий усомнился в правильности этого утверждения. Действительно, в ярлыках крымских ханов великим князьям литовским (Хаджи-Гирея 1461 г. и Менгли-Гирея 1472 и 1507 гг.), восходивших к ярлыку Тохтамыша Витовту, как часть их владений постоянно упоминается «Подольская тьма». Можно не сомневаться, что подобный ярлык был выдан Улу-Мухаммедом Свидригайло, а затем хан мог потребовать от польского правительства передать его «пожалование» литовскому великому князю. Польское государство могло пренебречь распоряжениями хана, как не посчитались с ними в конце концов сражавшиеся между собой московские князья, но, когда дело касалось более мелких политических образований, правители Орды еще распоряжались их судьбами. В апреле 1434 г., сообщая великому магистру о приходе к нему с войсками князей Одоевских, Свидригайло разъяснял, что хан отдал этих князей с их землями ему «во владение» (Коцебу А. Свидригайло, великий князь литовский. СПб., 1835. С. 197). Именно в позиции, занятой Ордой, следует видеть одну из причин того, почему московским великим князьям не удалось в то время восстановить свои позиции в Верховских княжествах, утраченные в последние годы правления Витовта. (С. 181)
Флоря Б.Н. Орда и государства Восточной Европы в середине XV века (1430-1460) // Славяне и их соседи. Выпуск 10. Славяне и кочевой мир. М., 2001
Ярлык Хаджи-Гирея Сигизмунду Кейстутьевичу
…Ще Михайло Грушевський визначив, що „грамоти в.кн.литовським на руські землі видали: 1) Тохтамиш, 2) Хаджі-герай – з нагоди якогось ближче не названого посольства, 3) Нур-девлет по проголошенню його ханом, коли до нього приїздили Ян Кучукович і Іваншенцо, 4) сам Менглі-герай… скоро по смерті його батька… Окрім того маємо ще 5) пізнішу грамоту Менглі-герая того ж роду, видану ним в 1507 році” (Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 4. С. 458-459.) Перелік цей необхідно доповнити ще принаймні двома ярликами, що були видані після Тохтамиша і не зберіглися, проте свідчення про їх існування є в ярлику Хаджі Гірея: 6) „грамотою” виданою для Вітовта, що могла бути ярликом самого Хаджі Гірея, 7) ярликом Хаджі Гірея для в.кн.литовського Сигізмунда Кейстутовича.
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Очевидно, что в обстановке постоянных усобиц Большая Орда, которую возглавлял сначала Улу-Мухаммед, а затем Сеид-Ахмед, не могла направить все свои силы на поддержку Свидригайло, что и было одной из причин его поражения в борьбе с противниками. Неудивительно, что политические противники Орды стремились использовать эти центробежные тенденции в своих интересах. Ряд данных указывает на то, что противник Свидригайло и его татарских союзников Сигизмунд Кейстутович пытался посадить своего ставленника на ханский трон. Этим ставленником оказался будущий основатель Крымского ханства Хаджи-Гирей. По свидетельству одной из ранних редакций русских родословных книг, его отец, сын Тохтамыша Дулатберды улан, «жил в Литве у Витофта» (Редкие источники по истории России. М., 1977. Вып. 2. С. 67). В середине XVI в. здесь помнили, что Хаджи-Гирей родился «близ Трок» (Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и москвитян. М., 1994. С. 64). В дипломатической переписке с Крымом первых десятилетий XVI в. имеется официальное сообщение литовской стороны о том, что находившегося в Литве Хаджи-Гирея Сигизмунд Кейстутович «в Орде перекопской вспоможением своим, накладом и выправою на царство посадил» (цит. по Kolankowski L. Dzieje Wielkogo Xiestwa Litewskiego za Jagiellonow. W-wa, 1930. T. 1. S. 257-258). В ярлыке, который в 1461 г. Хаджи-Гирей дал великому князю литовскому Казимиру Ягеллончику, исследователи отметили наличие выражения, свидетельствующего о том, что при его составлении был использован документ, выданный ранее Сигизмунду Кейстутовичу (в документе указывалось, что люди, живущие в городах, на которые выдан ярлык, должны служить великому князю Казимиру, как они ранее служили великому князю Сигизмунду). Очевидно, выступив как претендент на власть над Ордой, Хаджи-Гирей поспешил ярлыком подтвердить законность власти покровителя над «русскими» землями Великого княжества Литовского. (С. 182-183)
Флоря Б.Н. Орда и государства Восточной Европы в середине XV века (1430-1460) // Славяне и их соседи. Выпуск 10. Славяне и кочевой мир. М., 2001
Ярлык Хаджи-Гирея Казимиру (1461 г.)
Chadżigiereja cara słowo to jest. Od prawéj i lewéj ręki naszéj i od wszystkiego państwa naszego, ułanom panom, radom wszystkiego państwa ruskiego, kniaziom, czerńcom, bielcom i wszystkim pospolitym, co przedtem brat nasz starszy, na koniu polnym do W. kniazia Witolda do Litwy w gościnę przyjeżdżał, i wielką uczciwość miał; najpierwej Kijów daliśmy ze wszem, na wszem, ku państwu litewskiemu, bratu naszemu, W. kniaziowi Kazimierzowi; i panowie litewscy żądali nas i myśmy na żądanie ich to uczynili, i wedle pierwszych carów postępków, to jest: Kijów ze wszystkiemi dochody, ziemiami, wodami i pożytkami ich; Łuczko z wodami i ze wszystkiemi pożytkami ich, Smoleńsko z wodami, ziemiami i ze wszystkiemi pożytkami ich; Podole z wodami, ziemiami i ze wszystkiemi pożytkami ich; Kamienice z wodami, ziemiami i ze wszyslkiemi pożytkami ich; Braclaw z ziemiami, wodami i ze wszystkiemi pożytkami ich, począwszy od Kijowa do ujścia morza. Szczuprulezilniskiego z ziemiami i pożytkami ich; Zalwasz, Budula, z ziemiami i pożytkami ich; Czerniejów z ziemiami, wodami i pożytkami ich. Briczyenszinos, Luszcza, Czolmy, Slenniczany, z ziemiami, wodami i pożytkami ich. Siewierski Nowohrod, Bilsko, z wodami, ziemiami i ze wszemi pożytkami ich. Rylsko, Tumien, Szarajewicza, Jagalta, Wyssami z ziemiami, wodami i pożytkami ich. Midrass Uspul, Slarodub, Brańsko, z ziemiami, wodami i ze wszemi pożytkami ich. Mychalsko, Mobatulsko, Tula, z wodami, ziemiami i ze wszystkiemi pożytkami ich. Biresta, Ratuznisko, Alibsko, Burunsko, Kulmińsko i Sachonar, z ziemiami, wodami i ze wszystkiemi pożytkami ich. Japuhrad, Balikty, Strożowyhrod, Taska, Horodziszcze, Muschiczmyhrod, z ziemiami, wodami i ze wszystkiemi pożytkami ich. To jest: bratu naszemu W. kniaziu litewskiemu Kazimierzowi, panom kniaziom, radom; widząc wielkie postępki przyjacielskie i my Turapskie i wielki Nowogród, ze wszemi grody i wszemi ich dochody i pożytkami ich, z laski naszéj, do państwa litewskiego podali, i te zamki, które tu są napisane; tych zamków z pany, z bojarami, przed tym bratu naszemu kniaziowi Witultowi, a teraz takie bratu naszemu Zygmuntowi będą służyć i bratu naszemu kniaziowi Kazimierzowi. Także mają, tak jako i przed tym slużywali, z tych zamków i wsi i podatki nieodmiennie mają dawać; a jeśli nie będą posłuszni, tedy im nie dobrze będzie, i daliśmy ten nasz list pod złotą pieczęcią. Pisań w Krymie, lata po roku jego świętej miłości Mahometa proroka lata 867 d. 22 mca 7bris lata od narodzenia pana Jezusowego 1471.
Gołębiowski Ł. Dzeje Polski za panowania Kaźmiera, Jana Olbrachta i Alexandra. Warszawa, 1848. S. 230-231
http://litopys.org.ua/rizne/spysok/spys11.htm
Ярлык Нур-Девлета Казимиру (1466 г.)
У найстаршому з ярликів самого Менглі Гірея (1472 р.) його попередниками у наданні донаційного акту названо батька Хаджі Гірея та старшого брата Нур Девлета, а також упершее – „царя Тохтамиша”. У документі підкреслюється, що Менглі Гірей видав його для короля польського і в.кн.литовського Казимира IV саме за їхнім прикладом і згідно з давньою традицією. Найповніше і найдокладніше кримська офіційна версія викладена у листі Менглі Гірея до Панів Ради Великого князівства Литовського 1506 р. у таких словах: “Наши отцы цари, предок наш царь Токтамыш с великим князем Витовтом присяжные братья и приятели были. Великий царь Токтамыш дал великому князю Витовъту Киев и Смольнеск и инъшые городы. И предок наш царь Токтамыш на все то дал ярлыки свои и после того до нашого отца, до Ач Кирия, царя, ваши великии послы приехав, о тых выписаных городех ярлык взяли. И потом брат наш старшии Мур Давлать, царь, царем стал, и он по тому ж. Приехавши пан Ян Кучукович а пан Ивашенцо ярлык взяли и твердая присяга была.”
Фелікс Шабульдо. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)
http://www.history.org.ua/vidan/2005/Sha100/7.pdf
Ярлык Менгли-Гирея Казимиру (1472 г.)
Od prawéj i lewej ręki naszéj i od wszego państwa naszego, panom, radom, kniaziorn ruskim i państwom ich, bojarom, władykom, metropolitom, czerncom, bielcom i wszystkiemu pospolitemu ludu. Jako przodkowie nasi, wielki car, brat nasz i wielki car Udzigierej ociec nasz, polnym koniem swym do W. kniazia Witulta, do Litwy i w gościnę przyjeżdżał, i wielką uczciwość mieli, z laski swojéj, W głowach Kijów z wieią państw podali, i teraz te państwa bratu naszemu Kazimierzowi kniaziowi ku Litwie dajemy, za wielkiemi prośbami panów, rad i na prośbę tośmy uczynili, jako przed tym pierwej ociec nasz car Thochtomysz i wielki car brat nasz starszy, wedle dawnego postanowienia, najpierwéj Kijów z ziemiami, wodami i ze wszystkiemi dochody i pożytkami ich, Luczko z ziemiami etc. Smolińsko, Podole, Kamieniec, Bracław, Siewierski Nowohrod, Sokal, Nowygrod, z wodami i ze wszystkiemi pożytki ich, począwszy od Kijowa, aż do ujścia morza. Steprut i Halensko z ziemiami, wodami, etc. Brynten, Tukluszcze, Chotmisslen, Netssa, ze wszystkiemi ziemiami, wodami i dochody i pożytki ich. Rilsko z ziemiami etc. Hrivusko, Tumien, Sarajewcza, państwa jakaltemskie, z ziemiami, wodami i ze wszy stkiemi dochody i pożytkami ich. Bereass, Uskul, Staroduk, Brańsko, z ziemiami, wodami etc. Berestaja, Jaskub, Kozielsko, Brońsko, Lubów, Izbesz, Czynamir z ziemiami, wodami i ze wszystkiemi pożytkami ich. Japihrod, Balikty, Storożowyhrod, Taska, Horodyszcze, Tusiknemer, Horod, Nussalesz, Kudar, Horod, z ziemiami, wodami i pożytkami ich; od brata naszego W. kniazia Kazimierza, przyjechał posłem pan Bohdan Fedorowicz, a marszałek pan Iwaśko Soskowicz icheśmy wdzięcznie przyjęli i z braterską naszą przyjaźnią. Wielki Nowohrod z łaski naszej i rezeńskie państwo, Perejasław w głowach; z ziemiami, wodami i z grodami ich, włościami i ze wszemi pożytkami i dochodami ich, gdzie wnidzie i wlecze, tośmy przydali, ku państwu W. księstwa Litewskiego, wszelkie te zamki, które tu na imię napisane z pany i kniaziami, pierwej tego bratu naszemu W. kniaziowi Witultowi byli postąpili, i bratu naszemu W. kniaziowi Zygmuntowi mają wiecznie służyć, a teraz bratu naszemu W. kniaziowi Kazimirzowi maja także wiecznie służyć, i mają z tych zamków dochody i wszelkie pożytki, i sami wiernie służyć bratu naszemu, a jeśliby za jaką przyczyną nie chcieli bratu naszemu służyć, jako i pierwéj tedy mamy ich wojować, i ich ku bratu naszemu płonić i przywracać i daliśmy ten nasz list pod złotą pieczęcią. Po śmierci Mahometowéj 878 r. od Narodzenia Chrystusowego r. 1472 w Ordzie Tatarskiej.
Gołębiowski Ł. Dzeje Polski za panowania Kaźmiera, Jana Olbrachta i Alexandra. Warszawa, 1848. S. 230-231
http://litopys.org.ua/rizne/spysok/spys11.htm